З Днем Незалежності Україно!

День Незалежності – це свято, яке в історію України вписав кожен із нас своєю боротьбою, чесною працею чи тихою молитвою. Це є вираженням історичного прагнення нашого народу до свободи, умовою втілення його бажання бути справжніми господарями на власній землі!

У Красилівській бібліотеці для юних користувачів була підготовлена   інформаційну годину «Гроно цікавинок про Україну». Святково одягнені дітлахи уважно слухали бібліотекаря ,  про історію становлення нашої держави та  діти були ознайомлені  з книжково – ілюстративною виставкою «Україна – свята моя земля», де представлені державні символи України та література, що докладніше знайомить користувачів з темою Незалежності України. Варто зазначити, що дітлахи не лише слухали, а й виявляли свою обізнаність, незважаючи на свій юний вік, у значенні державних символів, слів гімну України, звичаїв та обрядів нашого народу.

Продовження свята:

Ми віримо в майбутнє України і бажаємо щоб свято Незалежності принесло в українські родини щастя, добро, мир та любов. Нехай серця наповнюються гордістю за нашу державу, прагненням єдності та порозуміння.

З Днем Державного Прапора,України!

ДЕРЖАВНИЙ ПРАПОР УКРАЇНИ

Державний Прапор України – стяг із синьої (або блакитної) і жовтої (або золотої) смуг. За походженням це кольорове сполучення – від символіки Галицького Королівства, яка в свою чергу має скандинавське походження.
Найбільш поширене його трактування – блакитне Українське небо над ланами золотого збіжжя.
Прапор незалежної України має давню історію. За часів України-Русі на стягах зображували небесні світила, хрести, княжі знаки – тризуби, двозуби. Тоді ж почали поширюватися й колірні поєднання.
Головні стяги у XVII ст. були переважно червоно-малинові із зображенням архістратига Михаїла, а також герба гетьмана. Свої прапори мали полки, сотні, курені. Козаки мали корогви різних кольорів: жовті, сині, зелені та ін.
У середині XVII ст., після приєднання Гетьманщини до Російської держави, набувають поширення блакитні (сині) полотнища із золотими чи жовтими зображеннями хрестів та інших знаків. З часів Козаччини жовто-блакитне поєднання кольорів поступово починає домінувати на українських корогвах, прапорах та клейнодах, однак тоді ще не вдалося досягти єдності щодо прапора.
Синьо-жовті поєднання в прапорі отримали логічне тлумачення як національні кольори українського народу у XIX – на початку ХХ століть: синій колір символізував мирне безкрайнє небо, а жовтий – стиглі пшеничні лани як символ достатку.
У період створення Української Народної Республіки 22 березня 1918 р. Центральна Рада ухвалила Закон про Державний прапор республіки, затвердивши жовто-блакитний прапор її символом.
13 листопада 1918 р. синьо-жовтий прапор став державним символом і Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Його було затверджено на Прикарпатській Русі, а у 1939-му – в Карпатській Україні. Під цим прапором населення Західної України зустрічало Червону армію у вересні 1939 року.
За часів радянської влади в УРСР жовто-блакитна символіка українського прапора (як і знак тризуба) була заборонена, а будь-які її прояви та відображення переслідувалися владою. Традиція державної символіки в поєднанні синьої і жовтої барв була відновлена лише в незалежній Україні.
24 серпня 1991 року відбулося проголошення Акта про незалежність України і над будинком Верховної Ради замайорів синьо-жовтий прапор.
28 січня 1992 року сесія Верховної Ради України прийняла постанову «Про Державний Прапор України». Ним став саме національний синьо-жовтий стяг.
Національна традиція символічного відображення світу, яка формувалася упродовж кількох тисячоліть, мала поєднувати народний, релігійний та державний аспекти в символіці державного прапора:  жовта і синя барви у згаданому тлумаченні та знак, нині відомий під назвою тризуб. Такий  вигляд має  і сучасний прапор України, який є втіленням національної єдності, честі, гідності, традицій державотворення, історії та сьогодення українського народу.
На вшанування багатовікової історії українського державотворення, державної символіки незалежної України та з метою виховання поваги до державних символів України встановлено «День Державного Прапора», який з 2004 року відзначається щорічно 23 серпня.

Красилівська бібліотека щиро вітає вас з Яблуневим Спасом!

Що потрібно освятити на Яблучний Спас? 

У цей день святять у церкві не тільки яблука, але й інші плоди, овочі та фрукти. Традиційно українці освячують груші, виноград, сливи, персики, можна овочі, включаючи помідори та моркву, а також мед і жмут колосся жита і пшениці, таким чином прославляючи різноманітне багатство природи.

Головним же атрибутом святкової корзини є яблука, які, як вважали в давнину, не можна було їсти до 19 серпня, проте у цей день, а також опісля ці фрукти вживали в необмеженій кількості.

Що не можна робити на Яблучний Спас?

У давнину вважалося, що у цей день не можна їсти яблука, поки вони не будуть посвячені у церкві. Також на Яблучний спас не можна робити ніяких робіт по дому, зокрема, шити. Українська приказка говорить: хто на Спаса шиє – до кінця днів сльози ллє.

Яблучний Спас припадає на Успенський піст, тому, якщо ви вирішили його дотримуватися, то потрібно відмовитися від м’ясних та молочних продуктів, жирної їжі та алкоголю. Під час посту 19 серпня – це єдиний день, коли дозволено в їжу вживати рибу та морепродукти. Також можна додати до раціону трохи вина. Нагадаємо, Успенський піст починається в день святкування Маковія на Медовий Спас 14 серпня і закінчується на Успіння Божої Матері .

Прикмети та Яблучний Спас 

Свято знаменує закінчення літа. Тому в давнину у цей день люди виходили подивитися на захід сонця, і, спостерігаючи за тим, як небесне світило йде на спочинок, співали пісні, відтак прощалися із теплом, примовляючи: “В Яблучний Спас – пішло літо від нас”.

Наші предки казали, якщо у цей день погода суха і спекотна – таку ж буде осінь. А ось дощі говорили означали, що золота пора буде багатою на опади. Ще на Спаса радили збирати урожай, адже подейкували: залишені після Яблучного свята фрукти, овочі чи зернові користі не принесуть.

Крім того, прийнято вважати, що після 19 серпня ночі стають набагато холоднішими.

 

 

 

« Таланти мого села»

Мешканці села Красилівка продемонтсрували увиставці       « Таланти мого села» , що окрім щоденної важкої праці на селі, вони, вміють, знаходити час і на мистецтво. На виставці представлені вишивка, плетіння , вироби з дерева, ткацтво,вироби з шкіри..Виставка була організована Красилівською бібліотекою до 600 – річниці села!!!

Роботи учнів Красилівської школи!

Красилівці – 600

600 років з часу заснування відзначає одне з наймальовничіших сіл Тисменицького району — Красилівка. Воно має надзвичайно цікаву історію, тут живе чимало талановитих людей. Назва села походить від давніх слів «крас», «красний», що означає гарний.

За історичними даними, Красилівка, заснована 1418 року, була спершу маленьким містечком, жителі якого здебільшого трудилися у мануфактурах, де виготовляли фарби і барвники. Був тут великий базар, млин і ремісничі крамниці. У XVII столітті містечко спалили турки, на його місці відродилося село під назвою «Красилівка».

Зараз тут мешкає більше 700 людей, село входить до Старокривотульської сільради і має досить вигідне транспортне сполучення. До Івано-Франківська звідси всього 30 кілометрів.

У пам’яті старожилів села збереглося чимало визначних подій. Недалеко Красилівки козаки воювали з поляками. Згодом чимало красилівчан стало вояками Української Галицької Армії, членами Організації Українських Націоналістів. Осередком духовного світла і політичного життя завжди була і залишається церква.

До 600-ї річниці з часу першої письмової згадки про Красилівку готувався кожен мешканець села. Урочистості були людні, адже відзначали не лише народження Красилівки, а й День села.